будь-якими засобами

ЕЛІТА ( від лат. eligo - вибираю) - група осіб, яка займає провідне або керівне становище у будь-якій галузі людської діяльності: політичній, економічній, військовій, науковій, управлінській, культурній, інтелектуальній, спортивній тощо. Хоч зародки елітарних концепцій можна знайти ще в Конфуція чи Платона, але засновниками сучасних теорій Е. стали італ. політичні мисленики Моска (1858 - 1941) та Парето (1848 - 1923); послідовником Моски став Міхельс (1876 - 1936). Концепції Е. з'явилися, по-перше, внаслідок критики представницької демократії (як прихованої форми домінування різного роду Е.) і, по-друге, класової марксистської теорії, яка виправдовувала тезу про керівну роль окремих груп (партійних верхівок та лідерів) І. дейну основу елітарних концепцій становить консервативна соціальна філософія: будь-який суспільний лад ґрунтується на суспільній ієрархії, на вертикально організованих структурах. На вершині цих структур знаходяться охоронці цінностей даної культури, організатори, творчі особистості, а на нижчих щаблях - виконавці, що здатні успішно діяти, коли визначено мету і загальний напрям руху. Вся складність політичної дії полягає у мудрому поєднанні оновлення зі збереженням. Необхідність успадковувати досвід, нагромаджувати елементи культури та цивілізованості потребує такого оновлення чи заміни Е. (циркуляції Е.), які б не були руйнівними для успадкування того, що має бути збереженим. Цей консервативний підтекст концепцій Е. стоїть в опозиції як до просвітницької спадщини лібералізму та соціал-демократизму (з перебільшеним наголошуванням на соціальному проектуванні), так і до комунізму та фашизму В. ідповідно до вихідної концептуальної позиції та необхідності пристосувати термін "Е." до конкретних обставин філософи, соціологи та політологи обирають різні ознаки, якими мають володіти люди, що, з їх точки зору, складають Е.: культурні та моральні характеристики, творчі та організаційні здібності, сила волі, твердість віри тощо. Оскільки реально існуючі Е. тільки до певної міри відповідають тим вимогам, на основі яких має здійснюватися їхнє формування, то утворюється більша чи менша розбіжність між нормативним та емпіричним складниками цього поняття. Найважливішим є поділ всіх концепцій Е. на нормативні (ціннісні) та функціональні. Перші ґрунтуються на тому, що Е. має бути носієм вищого рівня культури та цивілізованості, творцем та охоронцем таких цінностей, як свобода, справедливість, правовий порядок (стабільність), культурна самобутність (нації), добробут тощо. Другі успадковують політичний реалізм Мак'явеллі і визначають Е. як будь-яку керівну меншину (без включення у це поняття ціннісних ознак). Оскільки ця тенденція наявна у засновників теорії Е., то їх іноді називають мак'явеллістами (що може призводити до непорозумінь). Перша тенденція виразно репрезентована в Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас"). Нехтування ціннісними критеріями руйнує концепт Е., бо відкриває можливість вважати Е. будьяку групу, яка будь-якими засобами здобуває та утримує керівне становище. Якщо певна керівна група виходить у своїх діях із суто групових (класових), кланових інтересів (приховуючи цей факт за допомогою риторики), то є підстави вважати цю групу псевдо- чи квазі-Е. Причини виникнення псевдоеліти можуть бути політичні (напр., бюрократичний корпоративізм "номенклатури" у комуністичних режимах та його збереження і модифікація у сучасних незалежних посткомуністичних державах), економічні, психологічні тощо. Психологічні пов'язані з інерцією стереотипів у мисленні й поведінці ("старіння" Е.) та відсутністю ефективно діючих механізмів її оновлення (напр., люди, що свого часу зробили важливий внесок у певну галузь діяльності, можуть використовувати колишні заслуги для збереження свого керівного становища). Виникає проблема "відкритості-закритості" Е. з домінантою у її вирішенні на "закритості". Важливими видами Е. у сучасних суспільствах є професійні Е., зокрема у галузі науки. У наукових спільнотах основними критеріями Приналежності до Е. є високий рівень професійності та моральної й загальної культури (в т.ч. дотримання норм професійної етики); про наукову Е. можна говорити тільки у тому разі, якщо керівні особи (які визначають стратегію наукових досліджень та організовують наукове життя) відповідають цим критеріям. Ціннісне поняття Е. перестає бути продуктивним, якщо його (як деяку регулятивну ідею) не співвідносять із тим, хто, з яких причин і якими засобами у даному суспільному середовищі досягає керівного становища. Без дослідження особливостей даного суспільного середовища постулювання ціннісних критеріїв Е. приречене залишатися добрим побажанням. Різні концепції Е. можуть стати об'єктом критики з огляду на те, що їх можуть використовувати як ідеологію, яка має антидемократичне спрямування. Визнання ієрархічності соціального життя і природності існування Е. створює підстави для виправдання бюрократизації як тенденції суспільного життя. Зокрема, функціональна концепція Е. відносно легко стає основою ідеології, з допомогою якої ті чи ті суспільні групи утверджують своє керівне становище (т. зв. "елітизм"): відкидаючи ціннісну концепцію Е. як ідеалістичну і проповідуючи політичний реалізм, окремі індивіди та групи індивідів легко скочуються в політиці до цинізму. Політична історія України свідчить, що в умовах бездержавності вкрай утрудненим є формування не тільки політичної, а й культурної Е. За таких умов не існує прошарків, які б успадковували один від іншого завдання збереження і творення культури, нації, держави. На це явище вказує, зокрема, Лисяк-Рудницький. Воно є характерним для тих народів Сх. та Пд. Європи, які входили до складу імперій. На ролі Е. у збереженні та творенні культури, нації та держави наголошували Липинський та Донцов. Оскільки вони репрезентували різні політичні ідеології (перший - консерватизм, другий - націоналізм), то відповідно відрізнявся їхній підхід до проблеми Е.

1. n

1) норма; розмір

2) ставка; тариф; такса; розцінка

3) фін. курс

4) ціна; оцінка

5) pl зал. вантажний тариф

6) швидкість, темп

7) відсоток; частка; коефіцієнт; пропорція; ступінь

8) пайок; порція

9) розряд, сорт

10) місцевий (муніципальний, комунальний) податок; збір на місцеві потреби

11) оцінка (у школі)

12) спосіб дії; манера

13) інтенсивність; потужність

14) частота

15) спорт. розряд

16) мор. клас (судна); ранг (корабля)

17) хід (годинника); добове відставання (поспішання) (про годинник)

18) тех. витрати (води тощо)

2. v

1) оцінювати; розцінювати; обчислювати

2) цінувати

3) таксувати, тарифікувати

4) підраховувати, перераховувати

5) вважати, розглядати

6) вважатися, розглядатися

7) обкладати місцевим податком

8) амер. ставити оцінку; оцінювати знання

9) розм. заслуговувати

10) визначати клас, категорію (автомобіля тощо); класифікувати

11) мати категорію (клас)

12) мати розряд (звання) (про моряка)

13) присвоювати звання (розряд) (моряку)

14) регулювати, вивіряти (годинник)

15) виносити догану; вичитувати, лаяти, сварити, давати прочухана

* * *

1) норма; розмір

2) ставка, тариф; такса; розцінка

3) швидкість, темп

4) відсоток, частка; коефіцієнт; пропорція; ступінь

5) розряд, ґатунок, сорт

6) місцевий, муніципальний, комунальний податок; збір на місцеві потреби ( у Великій Британії)

7) aмep. оцінка ( у школі)

8) спосіб, спосіб дії; манера

9) cпeц. інтенсивність; потужність

10) cпeц. частота

11) cпopт. розряд

12) мop. клас ( торгового судна); icт. ранг ( корабля); ( rate rating I 6)

13) ( про годинник) хід; добове відставання; прискорення за добу

14) тex. витрата ( води)

1) ( часто at) оцінювати, здійснювати оцінювання; обчислювати; цінувати, розцінювати, оцінювати; cпeц. таксувати, тарифікувати

2) ( часто as) вважати, розглядати; думати, гадати; вважатися, розглядатися

3) pass обкладати місцевим податком; оцінювати для встановлення ставки місцевого податку або страхової премії

4) aмep. ставити оцінку ( учневі), оцінювати знання

5) заслуговувати

6) aмep. ( заслужено) користуватися чим-небудь; мати право на що-небудь; займати привілейоване положення

7) мop. визначати клас (корабля, автомобіля); встановлювати категорію; класифікувати; мати яку-небудь категорію, клас; надавати клас, звання ( морякові); мати клас, звання ( про моряка)

8) регулювати, вивіряти ( годинник)

1. n

1) ярмарок; ярмарок марнославства; світ безділля і суєти

2) благодійний базар

3) виставка

4) поет. красуня; кохана

5) жінка

2. adj

1) чесний; справедливий; безсторонній; законний

2) досить добрий, стерпний

3) посередній

4) пристойний

5) білявий; світлий

6) чистий, незаплямований

7) ясний і сонячний

8) сприятливий, чудовий

9) чіткий, розбірливий (почерк)

10) красивий, прекрасний, гарний

11) непоганий; задовільний

12) широкий, просторий

13) багатий (на щось); рясний

14) чималий, значний

3. adv

1) чесно

2) прямо; точно

3) чисто; ясно

4) ввічливо, чемно

4. v

1) прояснятися (про погоду)

2) переписувати начисто

3) тех. забезпечувати обтічність; згладжувати контур

* * *

1) ярмарок

2) благодійний базар

3) виставка

1) icт.,; пoeт. красуня; кохана; жінка

2) посередня, задовільна оцінка; посередньо, задовільно

1) чесний; справедливий, неупереджений; законний

2) досить гарний, непоганий, пристойний; посередній; пристойний, слушний ( привід)

3) білявий; світлий

4) чистий, незаплямований

5) ясний, сонячний; сприятливий; ясний, чіткий

6) icт.,; пoeт. гарний, прекрасний

7) aмep. чистий, повний

1) чесно

2) прямо, точно

3) чисто; ясно

4) icт. чемно, поштиво

1) прояснятися ( про погоду)

2) переписувати начисто ( документ)

3) тих. забезпечувати обтічність, згладжувати контур

1. n

1) хапання, спроба схопити; хватка

2) момент, мить; хвилина; короткий проміжок часу

3) часто pl уривок, обривок, уривчасті відомості

4) легка закуска; поспіхом приготована їжа

5) амер., розм. викрадення людей

6) військ., розм. захоплення полоненого

7) спорт. ривок

8) спорт. виривання (м'яча)

2. v

1) хапати; вихоплювати, виривати

2) хапатися, ухопитися, схопитися (за — at)

3) скористатися (чимсь — at)

4) кидатися, накидатися (на когось — at)

5) уривати (мить)

6) потягти, поцупити, украсти

7) амер., розм. викрадати (когось)

* * *

1) хапання, спроба схопити; хватка

2) момент, мить, хвилина; короткий проміжок часу

3) часто pl уривок, обривок; обривкові відомості

4) легка закуска; скудна або наспіх приготовлена їжа

5) викрадення; арешт

6) вiйcьк. захоплення полоненого

7) cпopт. ривок

8) cпopт. виривання ( м'яча)

1) хапати; вихоплювати, виривати (snatch away, snatch up)

2) хапатися; ухопитися, схопитися; скористатися, ухопитися

3) кидатися, накидатися ( на кого-небудь); хапати ( зубами), кусати

4) виривати, уривати

5) поцупити; викрадати ( кого-небудь); заарештовувати

I n ярмарок

- World F. Всесвітня виставка

II adj

1. чесний; справедливий; безсторонній; законний

2. досить добрий, стерпний

3. посередній

- fair deal чесна угода

- F. Deal "справедливий курс" (лозунг Г. Трумена – США)

- fair employment practices амер. прийом на роботу без дискримінації

- fair play гра за правилами; чесна гра; чесність, справедливість

- fair treatment справедливий розгляд справи

- fair to middling амер. посередній; так собі; прийнятний; розм. серединка на половинку

- by fair means чесним шляхом

- by fair means or foul будь-якими засобами

АНАРХІЗМ ( від грецьк. άναρχια - безвладдя) - сукупність політичних концепцій, споріднених між собою тим, що вони заперечують централізоване управління суспільством, пропонуючи побудову суспільного ладу шляхом добровільного об'єднання у спілки або спільноти. Найважливішою прикметою змісту анархістської політичної концепції (або близької до А.) є утвердження цінності окремої особистості та індивідуальної свободи у найбільш радикальній формі. Віддалені ідейні коріння А. можна віднайти у деяких течіях давньогрецьк. філософії (істоїцизм), також в індивідуалістських та комунітаристських елементах християнства. Перше чітке формулювання ідей А. дав англ. політичний філософ, романіст та есеїст Годвін (1756 - 1836) у кн. "Дослідження політичної справедливості" (1793), в якій він обґрунтував ідею бездержавного суспільного ладу. В 40-х рр. XIX ст. А. оформлюється в окрему течію політичної думки, яка у друг. пол. XIX - на поч. XX ст. досягає суттєвого впливу, особливо у деяких європейських країнах (Франція, Іспанія, Італія та ін.). Дослідники політичних ідеологій, даючи типологію А., вирізняють: а) індивідуалістський А.; б) комуністичний А. (анархо-комунізм); в) проміжний між першим та другим - індивідуалістськи-комунітаристський А. Цей поділ на різновиди має своєю підставою різницю у підході до проблеми "особистість - спілка (спільнота)". Залежно від того, якими засобами політична концепція пропонує досягати мети, анархічні політичні концепції поділяють на реформістські та революційні. Крайній індивідуалістський варіант А. заперечує будь-які суспільні установи (сім'ю, церкву, традиції, політичні партії, державу) та будь-які форми колективної свідомості (мораль, релігію, ідеологію), які б обмежували свободу особи. Вважають, що класичне формулювання індивідуалістського різновиду А. дав нім. філософ, лівий гегельянець Штирнер (1806 - 1856) у своєму творі "Єдине та його власність" (1845). Інші анархістські політичні концепції намагаються врівноважити захист автономії окремої особистості з потребою єднання людей у спілки (громади) або спільноти. Це дає перехідну форму - індивідуалістсько-комунітаристський А.: особистості, добровільно жертвуючи частиною своєї свободи, об'єднуються у відносно невеликі спілки, які, в свою чергу, можуть утворювати спілки спілок. До індивідуалістсько-комунітаристського А. належить політична концепція Пру дона - франц. філософа, який у кн. "ЇЦо таке власність" піддав критиці капіталістичний ринок як спосіб гноблення виробника. Оскільки у цій концепції наголос зроблено на взаємності обміну, то розвиток цієї ідеї політичними філософами кін. XIX ст. іноді називають "концепцією взаємності". Ідеї Прудона відіграли важливу роль у стимулюванні профспілкового руху—реформістського анархо-синдикалізму. Крім того, вони стали одним із джерел революційного анархо-синдикалізму. Найвпливовішим його теоретиком став франц. інженер та соціальний філософ Сорель (1847 - 1922). Він зазнав впливу ідей Ніцше, Маркса та Бергсона, поєднавши таким чином марксистську орієнтацію на практичну дію з волюнтаризмом та інтуїтивізмом. Революційний А. рос. політичного філософа Бакуніна виявляє виразні ознаки суто комунітаристського (колективістського) А.: він вважав, що держава має бути зруйнована насильницьким шляхом і замінена федерацією вільно утворюваних селянських та робітничих спілок, які б колективно володіли власністю і спільно контролювали розподіл (кожному відповідно до його трудового внеску). Колективістські тенденції концепції Бакуніна були посилені у політичній філософії Кропоткіна (1842 - 1921), який перетворює спільноти (рос. "общиньї") в основу всього суспільного ладу - у колективного власника засобів виробництва та (шляхом їх об'єднання у федерації) у замінника держави. У тлумаченні Кропоткіна комунітаристський різновид А. набув своїх крайніх форм і став комуністичним А. (анархокомунізмом). В Україні перше свідоме формулювання ідей А. (як складника лібералізму у політичній концепції Драгоманова) репрезентує індивідуалістськи-комунітаристський та реформістський різновид А. Драгоманов - ліберал (вірить у поступ, розум, емансипацію шляхом просвіти і та ін.), конституціоналіст, але ідейна противага бюрократичному централізму та імперіалізму зосереджена передусім в анархістських елементах його концепції. Цим ідеям не випало стати джерелом для появи ідеології анархістського політичного руху в Україні. Анархістський політичний (військовий) рух 1917 - 1921 рр., очолюваний Махно (1884 - 1934), виявив нестачу історично нагромадженого політичного досвіду та конструктивізму: він був руйнівним щодо впровадження тих елементів порядку, які пов'язані зі становленням укр. незалежної держави (фактично рос. більшовики використали його з цією метою). Все це, зрештою, прирекло його на роль деструктивної сили (у кращому випадку, на роль загонів сільської самооборони) і призвело до поразки.

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.